А вже років 200, як Козак в неволі
Понад Дніпром ходить, викликає долю:
— Гей, вийди доле, із води.
Визволь мене, серденько, із біди.
— Не вийду, Козаче, не вийду, соколе,
І рада б я вийти, та й сама в неволі.
Гей, у неволі, у ярмі,
Під Московським караулом, у тюрмі.
— Гетьмане Богдане, нерозумний сину,
Занапастив військо, ще й свою країну.
Гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові розуму мало мав.
