Осінь літу наснилась.
Ніч коротку, п’янку, на Купала.
В очі сині дивилась.
І у губи його цілувала.
Пили перепели і зозуля у лісі кувала.
І до ранку без тями.
Літо смерть у вуста цілувало.
Це коротке життя.
Все життя ніби ніч, на Купала.
Плаче у лазні Княгиня кожну ніч.
На Івана Купала.
Крок ніколи не стигне.
На ножі окаянного Мало.
Тільки сонце зійде.
Стару лазню княгиня лишає.
Кличе своїх воїв.
І в Ярилові сани сідає.
Це коротке життя.
Все життя ніби ніч, на Купала.
Це коротке життя.
Все життя ніби ніч, на Купала.
Каже їм «Відрядіть, мене в санях, що везли Ярила».
Кожне місто, погост наче скит.
Що лежать, на Замлі моїй милій.
Пили перепели і зозуля у лісі кувала.
А Княгиня стара, від самої себе утікала.
Це коротке життя.
Все життя ніби ніч, на Купала.
Це коротке життя.
Все життя ніби ніч, на Купала.
